Діти не народжуються добрими чи злими, сміливими чи боягузами, допитливими чи індиферентними  до всього, що їх оточує. У спадок від батьків вони отримують певні анатомо-біологічні задатки, які є основою для їхнього подальшого розумового і фізичного розвитку. Передані батьками природні задатки можуть розвинутися в певні здібності лише за сприятливих умов, цілеспрямованого навчально-виховного впливу. Основну роль у цьому процесі сучасна наука відводить сім’ї і довкіллю

        Суспільні зміни, особливості науково-технічного прогресу, еколого-економічні проблеми останніх років суттєво вплинули не тільки на поведінкові риси дорослої людини, але й відбилися на дитячому віці.  Практика роботи з дітьми, їхні дії та поведінка, дослідження проблеми розвитку дошкільника засвідчили, що дитина за останні десятиліття дуже змінилася.

       Сучасна дитина стала більш допитливою, легко піддається научуваності, може оволодіти значно більшою інформацією, ніж вважалося раніше, вона стала більш пластичною у розумовій і фізичній площинах. Це відкриває нові перспективи розширення пізнавального змісту дошкільної програми виховання і навчання. У той же час можливості дитини не безмежні, вони визначаються віковими і психофізіологічними особливостями її розвитку. З іншого боку, відомо, що всі набутки у розумовому розвитку дошкільника стають основою для розвитку інтелектуальних можливостей дорослої людини. Зарубіжні психологи вважають, що у цей період можуть набути початкового розвитку 80% природних задатків дитини, а на все подальше життя припадає тільки 20%. На наш погляд це питання дискусійне. Але залишається фактом те, що дошкільний вік є особливим, сенситивним періодом для розумового розвитку дитини. Особливість його полягає  в тому, що в процесі розумового розвитку не стільки важливий обсяг конкретних знань, надбаних дитиною, скільки сформований пізнавальний інтерес і розвинені розмовні дії (уміння міркувати, аналізувати, пояснювати, узагальнювати, систематизувати, доводити, висловлювати свої думки). Пізнавальний інтерес стає рушійною силою для виявлення нового, спостереження, дослідження, вивчення всього, що оточує дитину. Пояснення нею невідомого, досліджуваного вдосконалює її розумові дії, націлює на відповідні позитивні вчинки [1,2].  

      Слід наголосити на тому, що діти – дослідники від народження, від природи, і їх цікавить усе. Дітям подобається вивчати оточуючий світ, пізнавати та досліджувати його. Це так цікаво дізнатися про невідомі предмети, такі як пісок, каміння, листя, повітряні кульки, ґудзики, пульт від телевізора, липучка, клей, тощо, кожен з яких наділений своїми властивостями і можливостями. Дитина пізнає, що таке «липке», «пухнасте», «гладеньке», і виробляє свої міні-теорії про те, як побудований світ. Безперечно, не всі  створені дитиною заключення та теорії виявляються правильними. Та самостійний пошук знань може приносити дитині не тільки насолоду, але й певну практичну користь. Для дітей дуже цікавим є те, що не зрозуміле, але його можна побачити, почути, до нього можна  доторкнутися, його можна використати у певних цілях.

     Здатність досліджувати світ і систематизувати підходи до його вивчення називають пізнавальним (гносеологічним) мисленням. Розвиток пізнавального мислення розпочинається з допитливості, яка притаманна майже всім дітям і яка, на жаль, минає з віком. Діти прикладають певних зусиль, щоб пізнати світ, отримати нові знання. Та не завжди можуть правильно їх пояснити, а тим більше – використати. Тому дуже важливими в роботі з дітьми є уміння вихователя ставити запитання про оточуючий світ, заохочувати і організовувати спостереження за всім, що оточує дитину, ставити експерименти і пояснювати їх.

      Перед усім слід враховувати, що дитина в цей період інтенсивно росте (від трьох до шести років продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини). Швидко формується і дозріває її мозок, нервова система. Проте їхні функціональні особливості ще не склалися, і можливості допоки обмежені. Тому, створюючи нові інтенсивні програми роботи з дітьми дошкільного віку, слід враховувати не тільки те, що вони можуть досягнути у своєму розвитку, але й те, яких фізичних та й нервово-психічних витрат це їм буде вартувати. Для прикладу, діти у віці 3-6 років рухливі і гра­ціозні, у них добре розвинена здібність постійно переміщатися, виразні жести. Однак таке багатство моторики можливо спостерігати лише у вільних рухах. Достатньо примусити дитину відтворювати точні рухи або жести, і вона легко втомлюється і швидко втрачає інтерес до заняття. Нездатність до точності у рухах обумовлена недорозвиненістю кіркових структур. Вражаюча дорослих дитяча рухливість і невтомність пояснюється тим, що дитина не виконує продуктивних робочих рухів (які потрібні для виконання конкретного завдання: намалювати, побудувати корабель тощо).

       Стрімке збільшення росту та ваги, яке спостерігалося у ранньому віці, дещо сповільнюється у віці 3-4 роки і набуває прискореного розвитку знову наприкінці дошкільного віку. До особливостей фізичного розвитку дитини дошкільного віку  слід віднести окостеніння скелету (при збереженні хрящової будови окремих його ланок), збільшення ваги м’язів (але розвиток загальної мускулатури випереджає формування функцій дрібних м’язів рук). Саме в цей час удосконалюється і діяльність серцево-судинної системи.

       Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система. Це створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду, набуття власного елементарного практичного досвіду в процесі виховання та навчання.

      Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже окреслюється коло елементарних обов’язків (почистити зуби, прибрати іграшки, скласти, впорядкувати взуття тощо). Змінюються взаємини з дорослими: через взаємодію (спільні дії) дитина готова до поступового самостійного виконання доручень дорослого.

      Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного «Я», свого значення для близьких родичів та своїх вчинків. Дитина відчуває величезну потребу в любові, прагне її отримати від близьких людей. Заради цього готова до добрих вчинків, хороших справ. Вона постійно привертає до себе увагу, хоче бути хорошою, адже хороших люблять.

      Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виявляються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу, практичного життєвого досвіду.

      Гра – явище соціальне за своїм походженням та змістом, вона є історичним утворенням, зумовлена розвитком суспільства, його культурою. Це особлива форма життя дитини в суспільстві, діяльність, у якій діти в ігрових умовах виконують ролі дорослих, відтворюючи їхнє життя, працю та стосунки.            

      Характеризуючи гру дошкільнят, наголосимо передусім на важливості виконання конкретної ролі та пов’язаних з нею особливостей діяльності. Якщо в ранньому дитинстві центральним моментом гри був предмет та способи дій з ним, то тепер на перший план виходить людина, її стан, дії та стосунки з іншими людьми. Гра набуває соціально обумовленого характеру, оскільки дитина вчиться гратися під прямим чи опосередкованим впливом дорослого, ще й наслідує його дії і вчинки. Мотиви гри закладені в самому її змісті.

      Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та праці – характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. Для останньої вікової групи інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов’язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їхню значимість для інших людей. Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими, як оцінюється кінцевий результат. Важливого значення набуває спільний аналіз результатів діяльності і звичайно похвала або ж оптимістичне прогнозування майбутніх успіхів.

      Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності, з’являється можливість систематичного навчання за певною програмою. Щоправда, ефективність останнього буде залежати від того, в якій мірі зміст навчання співпадає з природним розвитком дитини, наскільки воно органічно вплітається у її практичну діяльність, наскільки програма навчання стає власною програмою дитини.  При організації навчання слід ураховувати, що до­шкільник має величезний інтерес до світу дорослих,  їхньої діяльності та взаємин, прагне активного наслідування [2,3].   

     Навчальна діяльність – це спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їхнього формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їхнього виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об’єктів, виділення їхніх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

      Роль навчання в розумовому розвитку дитини суттєво зростає, якщо має місце набуття не окремих вибіркових знань, а певної їхньої системи та формування потрібних для їхнього засвоєння осмислених дій.

      Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємопов’язані сторони – засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.

      Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їхнього сприймання: червоний як вогонь, мак; м’який як  котик, теплий як дитяча ковдра.  Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їхнього розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).

       Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їхня систематизація – одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. Його основою має бути організація діяльності дітей з обстеження та запам’ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та, звичайно ж, грі. Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відпо­відних еталонів.

       Перцептивні дії (структурні одиниці процесу сприймання), адекватні об’єкту, починають формуватися у дітей п’яти-шести років. Вони забезпечують свідоме виділення того або іншого аспекту чуттєво створеної ситуації, й перетворення сенсорної інформації в образ. Їхньою характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

      У тісному зв’язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв’язання пізнавального мисленнєвого завдання [4,5].

      Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено («про себе») оперувати об’єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явища оточуючої дійсності, встановлювати їхні зв’язки, причини виникнення тощо.

     Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться узгоджувати їх, міркувати логічно та діяти послідовно. Необхідною умовою цього є достатня обізнаність з об’­єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

      Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо такий процес відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильного управління з боку дорослих. Він тісно пов’язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3,5-4,0 тисячі слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посідають прикметники, займенники, числівники та службові слова [1-5].

      Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини. Цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, набуттям життєво важливих навичок. На формування особистості дитини впливає со­ціальне оточення,   взаємини з рідними, друзями, іншими дорослими.

       Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибинних та стійких емоцій, пов’язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об’єктами, що дитина сприймає, а й тими, що уявляє.

       Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому як своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, так і самим процесом її виконання. Тому цей період слід вважати сенситивним для формування фундаменту розвитку творчих здібностей дитини, розвитку неусвідомлених компонентів розумової активності – фантазії, інтуїції, творчої уяви.

      Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізнома­нітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

       Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки. Дитина завчасно може переживати задоволення від  схвалення її дій і вчинків, або ж тривогу, невдоволення від очікування негативної оцінки. Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника.

       Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

        Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо. Якщо мама сказала, що Андрій поганий хлопчик, а Оксанка гарна дівчинка, то це для дитини істина, що не потребує пояснень.

       Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо («як хочеться») чи діяти відповідно до вимог дорослого («за зразком»). З’являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

            Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їхня супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов’язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

         Таким чином, саме врахування вікових та індивідуальних особливостей розвитку дошкільника, дозволяє навчально-виховний процес спрямовувати на ефективне осмислення, планування, програмування та творче здійснення дитиною свого індивідуального життя в майбутньому.

Алгоритм дій працівника закладу освіти в разі виявлення випадку насильства над дитиною