Щедрий вечір! Добрий вечір!!!

Щедрий вечір! Добрий вечір! Добрим людям на здоров’я!
         13 січня зустрічають велике церковне та народне свято – Меланки або Щедрий вечір. Ще зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю, яку називають щедрою. Святкують весело й урочисто: із щедрівками, танцями, вітаннями й побажаннями.
         Господині печуть пироги, млинці та готують вареники, щоб було чим пригощати щедрувальників і посівальників, які неодмінно мали завітати на Щедрий вечір до їхніх домівок. Як і на Різдво, молодь збиралась в гурти і від заходу сонця аж до пізньої ночі ходила з «козою» і водила «Маланку». 
Водіння кози – одна з найдавніших різдвяних містерій, яка попри неодноразові зміни збереглася в Україні до наших часів. Коза з давніх-давен для багатьох народів світу, зокрема і для українців, була тотемною твариною, образ якої пов’язаний із вшануванням предків і символізує родючість, врожай та багатство. Саме тому ця тварина залишається одним із головних дійових персонажів улюблених святкових дійств напередодні старого Нового року. Ключовими моментами «водіння кози» є її танок, сценічне вмирання та воскресіння, які уособлюють колообіг природних сил і відродження всього живого після зимового завмирання.
             Парубки та дівчата в деяких регіонах проводили описані вище театральні дійства окремими гуртами, в інших це робили лише хлопці, тоді як дівчата тим часом щедрували. Персонажі вистав та їхня кількість могли змінюватися залежно від місцевості, але обов’язково серед них мали бути коза та Маланка (Меланка). Парубоцька ватага обирала Маланкою того хлопця, який добре вміє жартувати, і перевдягала його у жіноче вбрання. До неї приєднувалися «дід» і «баба», «лікар», «циган», «козак», «жид», «журавель«, «ведмідь» та багато інших. 
        Виконавці «ролей» вітали господарів дому зі святом і розігрували різні розважальні сценки про «сварки баби та діда», «доїння кози», «її смерть та воскресіння» тощо. У дівчат були свої сценки. За найпопулярнішим сценарієм одна дівчина приміряла на себе образ нареченої Маланки – вдягала стрічки, намисто, віночок тощо. Інша вбиралась у вбрання хлопця і грала роль її нареченого Василя.               Решта дівчат – то веселі дружки. Всі разом ходили до будинків і на подвір’ях під вікнами щедрували та розігрували справжнє українське весілля Маланки й Василя.
Всі традиційні містерії обов’язково супроводжувались щедрівками – українськими величальними піснями, за допомогою яких гості вихваляли господаря дому та його родину.  Щедрівники бажали господарям гарного врожаю, приплоду худоби й добробуту. Такі пісні викликали щире захоплення в усіх слухачів і налаштовували кожного на гарний настрій, щастя й лад на увесь рік!